Покрывает метель все овраги, бугры.
Никому не найти на дороге следов.
Непогода шумит, заметает дворы;
И уносится вдаль, в ночи, звон проводов.
Но ни ночь, ни метель не преграда мечте;
И из сердца она устремится вперёд,
Чтобы снова лететь к дивной чудной звезде.
Та далёкая цель приглашает в полёт.
Светят окна домов и дают разный свет.
Его, снежный поток, подхватив, прочь несёт.
Но ночная вуаль, устремляясь вослед,
На снежинках лететь далеко не даёт.
Но ни ночь, ни метель не поставят запрет;
И мечта, как всегда, от Земли полетит,
Чтобы в небе найти той звезды силуэт,
Что, сквозь толщу веков, как и прежде горит.
Вьюга в окна стучит. Разгулялась зима.
Звёздный купол небес, снег, из вида, закрыл,
Но я знаю, что есть там, на небе звезда,
Та, которую Бог, Рождеством подарил.
И ни ночь, ни метель не закроют её.
Она светит в сердца дивным светом, теплом,
И я верю, звезду каждый в небе найдёт.
О ней Ангел сказал: “Вам Спаситель рождён!”
Вячеслав Переверзев,
USA
Родился в Украине, на Донбассе, г. Горловка. Другой сайт: http://stihi.ru/avtor/slavyan68
Прочитано 2112 раз. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Далеко – далеко . - Николай Зимин В край тот , я не скрою ,
Тяжело дойти
Грешною душою
С горечью в груди .
Но я верю , будем
Там мы , друг , с тобой ,
Пусть порой и любим
Грешный и земной .
Пусть твердит слепая ,
Глупая душа ,
Что она , дру г , рая
В небе не нашла .
Знаю , ту дорогу
Нелегко найти .
Но на небо , к Богу ,
Нужно нам идти ...
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
