Жара сменилась вдруг прохладой,
Как хорошо, давно уж надо.
А то потрескалась земля,
Месяц,как не было дождя.
Раздался гром, сверкнули кручи,
Небо закрыли злые тучи.
Разверзлись вдруг все небеса,
Набросилась на нас гроза.
Вода стеной,как с водопада,
Зальет водою бездну ада.
Потоки льют сбивая с ног,
Кто-бы представить это мог.
С цепи сорвался буйный ветер,
Кажется вечность солнца нету.
Прямо на нас грохот идет,
Все на своем пути снесет.
Торнадо-сила вся в спирали,
Не видя это-мы узнали
Этот гигантский пылесос
Разрушит все и все снесет.
Но мы в молитве-сила Бога
Не даст ему на нас дороги.
Господь Иисус не даст в обиду,
Торнадо сгинуло,не видно.
Комментарий автора: Так было действительно с одной христианской семьей.
Прочитано 6882 раза. Голосов 4. Средняя оценка: 4,25
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Стихия- страшная сила, разрушительная и уничтожающая. Но Бог конечно же сильнее, ведь он ее и создал. Для контраста, наверное. Хоть бы быть вблизи тех праведников ради которых Бог пощадит. Спасибо, Александр за такое стихотворение, наводит на размышления. Комментарий автора: Спасибо Наталья,что вы всегда смотрите вглубь и берете самую суть.Ведь то,что вы сказали,есть в библии.Вы мудрый человек.Благословений вам.
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
